Дані в цій статті перевірені у вересні 2026 року. Порядок поховання на НВМК змінювався щонайменше тричі за останні два роки, тому перед зверненням варто звірити чинні вимоги на nmmc.gov.ua і mva.gov.ua.
Національне військове меморіальне кладовище — це перший в історії України державний військовий некрополь, створений для почесних поховань тих, хто загинув, захищаючи країну. Його часто називають «українським Арлінгтоном», і за задумом це справді щось на кшталт того: єдине місце пам'яті державного рівня з музейним комплексом, ритуальною будівлею та полями почесних поховань.
Для родини, яка стоїть перед вибором прямо зараз, важливі три речі: чи має право їхній Захисник або Захисниця на поховання там, як і в які строки подати документи і в якому стані кладовище насправді — бо навколо нього тривають і судові процеси, і претензії щодо якості будівництва. Розберемо все три по черзі, без прикрашання.
Де це і що там уже побудовано
НВМК розташоване в Гатненській сільській територіальній громаді Фастівського району Київської області — між селами Мархалівка й Віта-Поштова, поруч із Південним кладовищем. Загальна площа — понад 265 гектарів, з яких понад 120 відведено безпосередньо під поля почесних поховань.
Замовником будівництва є Міністерство у справах ветеранів України, а оператором — окрема державна установа «Національне військове меморіальне кладовище», створена у 2022 році. Саме ця установа організовує поховання й перепоховання, встановлює пам'ятні знаки та утримує територію.
Хронологія коротко:
- 31 травня 2022 — Закон № 2292-IX додає до Закону «Про поховання та похоронну справу» статті про НВМК: хто має право на почесне поховання і за чий кошт.
- серпень 2023 — постановою Кабінету Міністрів затверджено ділянку в Гатненській громаді.
- 8 грудня 2023 — Закон № 3505-IX урегульовує розташування, землекористування й перепоховання.
- 29 серпня 2025 — перші поховання: п'ять невідомих військових, церемонія в присутності Президента.
- кінець 2025 — близько 108 поховань.
- кінець весни 2026 — близько 350 поховань; завершено перший пусковий комплекс першої черги, підготовлено близько 6 тисяч місць.
- до кінця 2026 — планують завершити другу чергу, розраховану ще приблизно на 3 тисячі місць.
Тобто кладовище діє, поховання відбуваються з військовими почестями, і місця є. Але це не готовий меморіал — це будівництво, яке триває паралельно з похованнями.
Хто має право на почесне поховання
Перелік закріплений у статті 15-1 Закону «Про поховання та похоронну справу» — тій самій, що з'явилася завдяки Закону № 2292-IX. Право на почесне поховання на НВМК мають загиблі (померлі) особи, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, а саме:
- військовослужбовці сил безпеки і сил оборони та поліцейські, які брали участь у захисті країни;
- Герої України, відзначені орденом «Золота Зірка», і нагороджені орденом Богдана Хмельницького, орденом «За мужність» (усіх ступенів) та відзнакою Президента «Хрест бойових заслуг»;
- учасники бойових дій у розумінні Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- особи з інвалідністю внаслідок війни;
- військовослужбовці, яких направляли до держав, де велися бойові дії, а також українські миротворці.
Ключова деталь, про яку часто не знають: право не обмежене загиблими у нинішній війні. Учасник бойових дій, який помер значно пізніше від служби, під критерії статті теж підпадає — і саме тому НВМК замислювався як некрополь для всіх, хто захищав країну, а не тільки для полеглих останніх років.
Що змінилося з судимістю. Початкова редакція забороняла поховання особам, які на день смерті мали непогашену або незняту судимість за умисний злочин. Норму критикували як дискримінаційну: під неї потрапляли й ті, хто пішов на фронт добровольцем саме для того, щоб змінити своє життя. Питання підняв військовий омбудсман у лютому 2026 року, Мінветеранів підтримало, і 30 квітня 2026 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 13693, який скасував автоматичну заборону. Тепер кожен такий випадок розглядає окремо спеціальна комісія при Міністерстві у справах ветеранів. Та сама комісія вирішує питання перепоховання борців за незалежність України XX століття і — у виняткових випадках — членів їхніх родин.
Як подати документи
Процедура для нового поховання виглядає так.
1. Звернення до ДУ «НВМК». Заяву подає розпорядник поховання — той, хто виконує волевиявлення полеглого (зазвичай це член сім'ї). Подати можна паперово або в електронній формі. Строк — не пізніше ніж за три робочі дні до дати поховання, і це найкритичніший пункт усієї процедури: у перші дні після отримання тіла родина зайнята зовсім іншим, а три робочі дні розходяться швидко.
2. Пакет документів. Типово це документ, що посвідчує особу заявника, підтвердження права виступати розпорядником поховання, свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують належність полеглого до однієї з категорій статті 15-1 (посвідчення УБД, наказ, довідка про обставини загибелі, документи про нагородження), а також дані для оформлення пам'ятного знака. Точний перелік беріть на nmmc.gov.ua — він оновлювався.
3. Перевірка й рішення установи. Установа перевіряє документи й за потреби звертається до МВС. Якщо є судимість за умисний злочин, справу передають спеціальній комісії Мінветеранів, яка має на розгляд 5 робочих днів.
4. Договір і поховання. Після позитивного рішення укладається договір, узгоджується дата, поховання проводиться з військовими почестями за встановленим ритуалом.
Хто платить. Витрати на поховання військовослужбовців і визначених законом категорій покриваються з державного бюджету. Це стосується не тільки НВМК: якщо родина обирає місцевий цвинтар, державна підтримка так само передбачена, і додатково існує механізм допомоги на встановлення пам'ятного знака — про нього ми писали окремо в матеріалі про компенсацію за пам'ятник загиблому Захиснику.
Перепоховання: якщо Захисника вже поховали в іншому місці
Це найчастіше питання після відкриття НВМК: родина поховала свого Героя у 2022–2024 роках у своєму місті, а тепер думає про перенесення.
Порядок урегульований постановою Кабінету Міністрів № 931 від 15 липня 2026 року (чинна з 16 липня 2026). Схема така:
- Заяву до ДУ «НВМК» подає користувач місця поховання, законний представник або уповноважена особа — паперово або електронно.
- Додаються документи: посвідчення особи, свідоцтво про смерть, свідоцтво про поховання, підтвердження належності полеглого до визначених категорій.
- Установа наступного робочого дня звертається до МВС щодо судимості.
- Якщо була судимість за умисний злочин — спеціальна комісія розглядає справу протягом 5 робочих днів.
- Установа видає наказ про дозвіл або відмову.
- Дозвіл органів місцевої влади — протягом 10 робочих днів.
- Договір і власне перепоховання.
Підстави для відмови: неповний пакет документів, негативне рішення спеціальної комісії, відсутність вільних місць і — окремо — волевиявлення полеглого про поховання в іншому місці. Останній пункт варто прочитати уважно: якщо людина за життя сказала, де хоче лежати, це важить більше за бажання родини перенести могилу.
І практична порада, яка не з юридичного боку: перепоховання — важка процедура, яка означає повторне прощання через роки. Частина родин, пройшовши через це, каже, що робити не варто було; частина — що це було потрібно. Тут немає правильної відповіді, але варто ухвалювати рішення спільно всією родиною, а не поспішаючи й не під тиском когось одного.
Про що варто знати перед вибором
Тут потрібна відкритість, бо родини мають право знати повну картину.
Судові рішення щодо землі. Шостий апеляційний адміністративний суд визнав незаконним розпорядження про вилучення й передачу земельної ділянки під кладовище зі зміною цільового призначення (йшлося про лісові землі). 29 січня 2026 року Верховний Суд залишив це рішення в силі, і постанова оскарженню не підлягає. Попри це поховання продовжуються: частина кладовища введена в експлуатацію, і керівництво установи заявляє, що ритуал і військові почесті зберігаються в повному обсязі. Юридична колізія стосується прав на землю, а не законності самих поховань, — але вона не розв'язана, і це факт, який варто знати.
Претензії до якості робіт. Улітку 2026 року в медіа з'явилися повідомлення про провали ґрунту біля могил і підтоплення частини ділянок; адміністрація назвала провали природним просіданням ґрунту. Окремо звучать екологічні претензії мешканців Мархалівки — щодо вирубки лісу й ризиків для питної води.
Логістика. НВМК — під Києвом. Для родини з Волині, Закарпаття чи Херсонщини це означає, що приїхати до могили в будній день неможливо. Досвід інших країн із національними військовими некрополями показує те саме: частина родин через кілька років жалкує саме про відстань, бо щоденна пам'ять — це можливість зайти, а не спланована поїздка.
Ось чому варто сказати прямо: НВМК — це право, а не обов'язок. Поховання на цвинтарі рідного міста не менш почесне, і держава фінансує його так само. Вибір між «державним меморіалом» і «за п'ятнадцять хвилин від дому» — це вибір родини, і в ньому немає неправильного варіанта.
Що робити паралельно з похованням
Поховання — не єдина частина увічнення пам'яті, і решта справ не менш важлива.
Внести дані до офіційних джерел. Книга пам'яті полеглих за Україну й платформа «Меморіал» — це державні й громадські реєстри, у які дані вносяться окремо від поховання. Як це зробити, ми розписали в матеріалі про Книгу пам'яті полеглих за Україну.
Зафіксувати місце поховання для родини. Сфотографуйте пам'ятний знак із написом, запишіть номер поля й ділянки, збережіть це там, де знайдуть діти й онуки. Через двадцять років це буде єдиний спосіб не шукати могилу навмання — про масштаб проблеми ми писали в статті про те, як знайти могилу людини в Україні.
Подбати про безпеку даних. Публікуючи біографію, фотографії й обставини загибелі, легко випадково розкрити те, що не має бути публічним, — номери частин, позивні побратимів, деталі завдань, дані живих військових. Це не теорія: розбір із конкретними межами — у матеріалі про те, що не можна публікувати про загиблого військового.
Зберегти те, що не помістилося на камені. На пам'ятному знаку — прізвище, дати, іноді підрозділ. Бойовий шлях, голос, фотографії з дому, історії побратимів там не вміщаються за визначенням. Родини вирішують це по-різному: родинним альбомом, публікацією в громаді, окремою сторінкою пам'яті, яка відкривається через QR-код на пам'ятнику й доповнює — не замінює — офіційні державні реєстри. Про те, як така сторінка виглядає для родини Захисника, є окремий матеріал: сторінка пам'яті загиблого Захисника.
Якщо ви читаєте це не як родич, а як людина, яка хоче допомогти родині пройти через ці процедури, — почніть із матеріалу про те, як підтримати родину загиблого військового: у перші тижні допомога з документами часто цінніша за будь-які слова.