Дані про статус цвинтарів і контакти комунальних служб перевірені у вересні 2026 року за переліком Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА. Перед зверненням варто звірити актуальні телефони на dzki.kyivcity.gov.ua.
QR-медальйон на пам'ятнику — це невелика металева або керамічна табличка з кодом, який відкриває на телефоні сторінку пам'яті: біографію, фотоальбом, аудіо- та відеозаписи, спогади родини. Як це працює технічно й що бачить людина, яка сканує код, ми детально розібрали в окремій статті.
Ця сторінка — про київську специфіку. Про те, які цвинтарі в місті ще приймають поховання, з ким узгоджувати роботи, чому на алеях для загиблих Захисників усі пам'ятники однакові й що це означає для родини, яка хоче зберегти більше, ніж ім'я і дві дати.
До кого звертатися в Києві
У Києві три різних розпорядники, і від того, на якому цвинтарі ділянка, залежить, у які двері стукати.
СКП «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» — балансоутримувач більшості міських цвинтарів. Адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 47/14, телефон (044) 482-16-62. Саме тут оформлюють документи на встановлення намогильної споруди й ведуть облік поховань.
СКП «Київський крематорій» — вул. Байкова, 16, телефон (044) 529-15-14. Йому підпорядкований і колумбарій.
КП «Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник» — вул. Дорогожицька, 7, телефони (044) 468-54-54 і (044) 468-55-55. Заповідник створений постановою Кабінету Міністрів № 447 від 1 липня 1994 року на базі комплексу пам'яток Лук'янівського цивільного кладовища. Близько 290 поховань і надгробків мають статус пам'яток історії, мистецтва та архітектури й охороняються державою, а понад дві тисячі внесені до переліку пам'яток Києва. Це принципово інший режим: тут не просто цвинтар, а музейна територія.
Актуальний перелік цвинтарів із адресами й статусами веде Департамент житлово-комунальної інфраструктури КМДА.
Де в Києві ще можна поховати
Це те, про що дізнаються в найгірший момент і зазвичай із запізненням. З понад двох десятків київських цвинтарів повністю відкритий для нових поховань лишився один — Північне, і він навіть не в межах міста: село Залісся Броварського району, вул. Північна, 2.
Усі решта — Байкове (вул. Байкова, 6), Лісове (вул. Крайня, 3), Міське, яке всі називають Берковецьким (вул. Стеценка, 18), Дарницьке (Харківське шосе, 4), Солом'янське, Святошинське, Пирогівське, Звіринецьке й далі за списком — мають статус частково закритих. На практиці це означає: нове місце вам не виділять, але поховання в родинне місце й підпоховання можливі. Мишоловське та Старообрядне закриті повністю.
Для теми цієї сторінки це важливо з одної причини: більшість київських родин має справу не з новою ділянкою, а з уже наявною родинною могилою і вже встановленим каменем, який ніхто не збирається замінювати. Додати до нього шар інформації, не втручаючись у гравіювання, — саме той випадок, для якого QR-медальйон і придумали.
Чи потрібен дозвіл на медальйон
Тут варто розділити дві різні ситуації.
Ви ставите новий пам'ятник. Тоді діє пункт 2.13 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань (наказ Держжитлокомунгоспу України № 193 від 19 листопада 2003 року, зареєстрований у Мін'юсті). Намогильні споруди й елементи благоустрою можна встановлювати в межах наданої земельної ділянки, а до ритуальної служби подають: оригінал свідоцтва про смерть похованого; свідоцтво про поховання або письмову згоду користувача місця поховання; документи, що підтверджують придбання споруди, її ціну й дату; реквізити виконавця. Медальйон у цьому разі логічно вписати в комплект робіт разом із каменем.
Право на встановлення намогильної споруди дає свідоцтво про поховання — його видають після поховання тому, хто взяв на себе зобов'язання поховати (пункт 2.11). Якщо ви ще не маєте на руках свідоцтва про смерть, почніть з нього: без нього процедура не рухається.
Пам'ятник уже стоїть. Тоді медальйон, наклеєний на готовий камінь, на практиці розглядають як елемент благоустрою могили, а не як окрему намогильну споруду, і окремого дозволу не вимагають. Дві умови все ж є: не виходити за межі своєї ділянки й не чіпати чуже майно на суміжних могилах — про це докладніше в статті що можна і чого не можна робити на цвинтарі. Практика в різних служб трохи різна, тож найшвидший шлях — зателефонувати в контору цвинтаря й запитати прямо.
Окремий випадок — пам'ятки. Якщо могила на території Лук'янівського заповідника або надгробок має статус пам'ятки, будь-яке втручання в камінь — включно з наклеюванням чогось на нього — погоджують з адміністрацією заповідника й органом охорони культурної спадщини. Самовільно клеїти нічого не можна. Про історичні київські некрополі як окремий пласт пам'яті ми писали в матеріалі про українські некрополі.
Чому реєстрація не формальність. Пункт 3.3 того самого Порядку: якщо намогильна споруда не зареєстрована в установленому порядку, відшкодування матеріальних збитків власникові в разі крадіжки, осквернення чи пошкодження не здійснюється. За зареєстровані споруди збитки відшкодовують за кошт місцевого бюджету. Встановлені споруди реєструють у Книзі обліку намогильних споруд — і зберігається вона постійно.
Однакові пам'ятники на Алеях почесних поховань
Це найкиївськіша частина теми, і про неї варто говорити відкрито.
15 червня 2023 року Київрада ухвалила рішення про надгробки єдиного зразка на Алеях почесних поховань міських цвинтарів — Байкового, Лук'янівського, Берковецького, Видубицького, Лісового та Північного. Затвердили два типи: зі стилізованим хрестом або стелу з виносною плитою. На плиті — портрет, ім'я і прізвище загиблого, праворуч — прапор України. Розміри однакові для всіх поховань. Виготовлення, монтаж і утримання секторів фінансує міський бюджет.
У цьому є сувора логіка військового некрополя: рівність у смерті, впорядкований простір, жодних змагань у розмірі каменю. І це справді виглядає гідно — на Лісовому алея загиблих військових простягається майже на вісімсот метрів, на Берковецькому окрема ділянка для полеглих на сході виділена ще з 2014 року.
Але для родини це водночас означає ось що: на плиті фізично є місце тільки для портрета, імені та прізвища. Бойовий шлях, позивний, підрозділ, за що нагороджений, ким він був до війни, як познайомився з дружиною, які пісні любив — усе це не має куди подітися. Камінь не розтягується.
Рішення Київради залишає альтернативу: родина може поховати на родинній ділянці й поставити власний пам'ятник, а раніше встановлені надгробки не демонтують. Але багато родин обирають саме алею — і правильно роблять, бо це почесне місце. Просто історія тоді потребує іншого носія. Про це ми докладно писали в матеріалі «Історія бойового шляху не помістилась на камені», а про те, які виплати й компенсації доступні родинам, — у статті про компенсацію за надгробок загиблому Захиснику.
Тим, хто розглядає поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі під Києвом, варто прочитати окремий розбір про НВМК: хто має право, як подати документи і в якому стані кладовище насправді.
Скільки це коштує і як зробити з іншого міста
Порядок цифр по Україні однаковий, Київ тут не дорожчий: готовий комплект «медальйон + сторінка пам'яті» — приблизно 1500–4000 грн залежно від кількості медальйонів і умов зберігання даних. Детальний розбір складових ціни — у статті скільки коштує QR-код на пам'ятник.
Окреме питання — як це зробити, якщо ви не в Києві. Ситуація типова: могила на Лісовому, а родина у Львові, Варшаві або Торонто. Сторінка пам'яті наповнюється повністю онлайн — фото, скани документів, аудіозаписи голосу, текст. Ніякого контакту з цвинтарем для цього не потрібно. Медальйон надсилають поштою на київську адресу, а закріпити його на камені може будь-хто з родини за пів години: як саме — з клеєм чи анкерами — розібрано в інструкції з кріплення. Або це робить майстер, який і так доглядає ділянку.
І окремо варто сказати: медальйон на камені взагалі не обов'язковий. Сторінка пам'яті працює сама по собі — як приватний родинний архів, посилання на який ви надсилаєте кому вважаєте потрібним. Хто саме її бачить і як закрити її від сторонніх — у статті про приватність сторінки пам'яті.
Почати збирати таку сторінку можна просто зареєструвавшись — без медальйона, без узгоджень із цвинтарем і без рішення прямо зараз. Камінь ви поставите тоді, коли будете готові; історію краще збирати, поки живі ті, хто її пам'ятає.